Вчитель моєї мрії
Мабуть,
у кожного із вас є людина, якою ви
захоплюєтеся або ж хотіли б бути схожі на неї. Це має бути хтось особливий, хто
вразив вас своїми справами, діями, дивовижними вчинками.
З
людиною, про яку хочу вам розповісти, мене звела доля ще у сьомому класі. Це
був стрункий молодий чоловік близько сорока років, який мав викладати у нас
такий предмет, як фізика. Цього чоловіка звуть Юрій Ігорович на прізвище –
Кірик. Вже з першого уроку він зумів зацікавити своїм предметом не лише мене, а
й моїх однокласників. Я із задоволенням відвідувала усі його уроки, бо всі вони
були зовсім різними і по-своєму цікавими. Я розуміла те, що для Юрія Ігоровича ця робота є його життям.
І
одного разу сталося так, що коли я навчалася у дев’ятому класі мені запропонували взяти участь у турнірі для
юних фізиків, тобто бути одним із учасників команди. Я, звісно, не задумуючись-
погодилася. Саме тоді я дізналась про цього чоловіка ще більше.
Готуючись
до турніру, ми багато часу проводили у школі у позаурочний час. Інколи нам
доводилося залишатися аж до пізнього вечора. Для мене та команди це не було
проблемою, адже не кожен має можливість та бажання отримати ще більше знань,
які нам передав Юрій Ігорович. Як виявилося, любов до фізики йому прищепив його
батько- Кірик Ігор Олександрович.
Юрій
Ігорович та його батько доклали багато зусиль, аби підготувати нас до турніру, які не були
марними ,бо ми здобули друге місце на обласному рівні. Ми пишалися тим, що мали
таких наставників як ці дві людини.
Варто
лише задуматися над тим, скільки учнів,
яких навчав Юрій Ігорович, до мене
отримали дивовижну можливість по-справжньому зрозуміти що таке світ фізики та
полюбити її. Багато із тих, хто вже закінчив школу, пішли його ж дорогою. Він і надалі продовжує
щорічно збирати нову команду та готувати її до турніру, адже це приносить йому
душевне задоволення. І коли ти бачиш на своїх уроках велику присутність учнів
,і велику частку тих, кому вдалося зрозуміти цю складну науку- фізику, то твоя
робота приносить тобі приємну втому та задоволення, бо ти недаремно докладаєш
зусиль когось навчити.
Варто
пригадати ще те, що Юрій Ігорович не лише вчитель фізики у школі, але й
викладач (кафедра фізико-математичних
наук) у ЛНУ ім. Івана
Франка. Тобто він передає свої знання не лише учням Великомостівського НВК «ЗШ I-III ст.-ліцей»,
але й студентам, які навчаються у ЛНУ ім. Івана Франка.
Я
горджуся тим, що я мала змогу не лише прослухати курс фізики у школі, але й «пірнути
у неї з головою». Це в свою чергу підтверджує, що Юрій Ігорович все життя віддає
своєму захопленню, зробив це своєю професією- і зовсім не даремно. Адже скільки
перемог, відзнак, грамот, сертифікатів привозили його учні, студенти з різних
олімпіад та турнірів. Мені вдалося на власному досвіді переконатися, що фізика
- це невід’ємна частина його життя. Сподіваюся, що хоча б частка із тих, хто
читає цю коротеньку історію, також
займається тим, до чого лежить душа.
